Непорушно стоїть дивне місто,
Тихо мліючи в променях місяця,
Пролітаю над ним я тримаючи
У руках золотаве намисто.
Піді мною кохані цілуються,
І торкають руками тіла свої,
Я лечу і до них ой як хочеться,
Та боюся злякати їх погляди.

Дивні звірі купаються в озері,
Що стирчить колючками між скелями,
Що своїми бурхливими водами,
Пестить гори та плоть їхню збуджує.
А за містом розклались рівниною,
Дивні луки, що квітами жовтими,
Закликають віддатися силою,
Зазирнути до шлюбу з долиною.

Дивні птахи торкаються крилами,
До моєї спини, що оголена,
Голосами співають чарівними,
Та неначе не чую й не вірю я...