Я кохаю ту шалену і світлу,
Яку шукав у вогні та повітрі, блукав по світу,
Волосся якої так лоскоче мої руки,
Губи якої вже ніколи не забути,

Її очі – як два глибоких океана,
Її погляд – здається це омана,
Долоні до неба, летіти десь над землею,
25 годин на добу прокидатись із нею,

Вишукані ноти я для тебе зіграю,
Підійму у повітря їх, та зберу у зграю,
Мій рай це твоє серце – подаруй мені,
А на прозорій воді я бачу листя моїх мрій,

Поруч стежка до тебе, відображення лиця,
Перевірив всі шляхи, але нема кінця,
Обійшов пустелі, переплив моря,
Не знайшов, але вірю в нашу казку наче немовля!

А я не зможу прожити це життя без тебе,
І якщо я помру – заберу тебе з собою в небо,
Без твоїх обійм помираю, більше не існую,
На білих стінах олівцем твоє імя малюю.

Дощ нещадно б’є краплями по склу,
Наберу у долоні та зліплю тебе з піску,
Відірву частку душі – вона тепер твоя,
Але марно нажаль, тому що не бог я,

У відчаї повернусь назад на 3 роки,
Коли в твоєму серці було пусто, а в моєму спокій,
І як сокіл, був спритним та запізнився,
Закохався але не залишився,

Я так хотів би бути татом твоїх дітей,
Та той хто не зупиняється завжди вперед іде,
Тепер у цій кімнаті охололи батареї,
Зупинилось серце, зачинились двері,

Та все одно колись я для тебе зіграю,
Підійму ноти в повітря, та зберу у зграю,
Мій рай це твоє серце, яке не нажелить мені,
Та ще пливуть по воді листя моїх мрій!

А я не зможу прожити це життя без тебе,
І якщо я помру – заберу тебе з собою в небо,
Без твоїх обійм помираю, більше не існую,
На білих стінах олівцем твоє імя малюю.