Летіла в мріях сонцем яскравим,
Не знала кращого життя ніде.
Усміхалась ніжним місяцем, ласкавим,
Хто-зна, де доля пропаде...

Здавалось, любить, мріє вдень
І в снах його своїх кохала.
Сміялась, цілувала день-у-день,
Серце, душу йому свої відкривала.

Здавалось, він все погубив:
І ласку, серце і любов.
У неї душу ту убив,
Не обернувшись, він пройшов.

Ніхто не знав про ту любов,
Яку вона в собі тримала.
Ніхто не знав страшних умов,
Здавалось, цю війну вона програла.

Але ні! Вона сильніша,
З нею врода і душа безкрая.
За сонце її краса ясніша,
Що освітить ненависть найтемнішу.