Там під Львівським замком старий дуб стояв, 
А під тим дубочком партизан лежав.
Він лежить не дише, так неначе спить, 
Золотим волоссям вітер шелестить.

А побіля нього матінка стоїть, 
Сльози проливає, й стиха говорить.
“Сину ж ти мій, сину, дитино моя — 
були б тя не вбили, якби не війна.

“Було вас у мене п’ятеро синів, 
Ти був наймолодший сину мій Андрій.
“Ти був ще маленький батько в бою впав, 
Він за Україну голову поклав.

Я ж тебе кохала, я ж тя берегла — 
А тепер могила тут буде твоя.
А позаду неї отаман стоїть, 
З повним жалю серцем, тихо говорить.

“Ой не плачте, мамо, син героєм став 
Він за Україну голову поклав.
Він за Україну, за свій рідний край, 
Щоб по Україні не ходив москаль.

Тече річка Тиса, в ній московська кров, 
Москалів ми били, будем бити знов.
Там під Львівським замком хрест березовий, 
А на тому хресті Тризуб золотий.