У нашім раї на землі 
Нічого кращого немає, 
Як тая мати молодая 
З своїм дитяточком малим. 
Бувая, іноді дивлюся, 
Дивуюсь дивом, і печаль 
Охватить душу; стане жаль 
Мені її, і зажурюся, 
І перед нею помолюся, 
Мов перед образом святим 
Тієї матері святої, 
Що в мир наш бога принесла… 

Тепер їй любо, любо жити. 
Вона серед ночі встає, 
І стереже добро своє, 
І дожидає того світу, 
Щоб знов на його надивитись, 
Наговоритись. – Це моє! 
Моє! – І дивиться на його, 
І молиться за його богу, 
І йде на улицю гулять 
Гордіше самої цариці. 
Щоб людям, бачте, показать 
Своє добро. – А подивіться! 
Моє найкраще над всіми! – 
І ненароком інший гляне. 
Весела, рада, боже мій! 
Несе додому свого Йвана. 
І їй здається, все село 
Весь день дивилося на його, 
Що тілько й дива там було, 
А більше не було нічого. 
Щасливая!.. 

Літа минають. 
Потроху діти виростають, 
І виросли, і розійшлись 
На заробітки, в москалі. 
І ти осталася, небого. 
І не осталося нікого 
З тобою дома. Наготи 
Старої нічим одягти 
І витопить зимою хату. 
А ти нездужаєш і встати, 
Щоб хоч огонь той розвести. 
В холодній молишся оселі 
За їх, за діточок. 

А ти, 
Великомученице! Села 
Минаєш, плачучи, вночі. 
І полем-степом ідучи, 
Свого ти сина закриваєш. 
Бо й пташка іноді пізнає 
І защебече: – Он байстря 
Несе покритка на базар. 

Безталанная! Де ділась 
Краса твоя тая, 
Що всі люде дивувались? 
Пропала, немає! 
Все забрала дитиночка 
І вигнала з хати, 
І вийшла ти за царину, 
З хреста ніби знята. 
Старці тебе цураються, 
Мов тії прокази. 
А воно таке маленьке, 
Воно ще й не лазить. 
І коли-то воно буде 
Гратись і промовить 
Слово мамо. Великеє, 
Найкращеє слово! 
Ти зрадієш; і розкажеш 
Дитині правдиво 
Про панича лукавого, 
І будеш щаслива. 
Та не довго. Бо не дійде 
До зросту дитина, 
Піде собі сліпця водить, 
А тебе покине 
Калікою на розпутті, 
Щоб собак дражнила, 
Та ще й вилає. За те, бач, 
Що на світ родила. 
І за те ще, що так тяжко 
Дитину любила. 
І любитимеш, небого, 
Поки не загинеш 
Межи псами, на морозі 
Де-небудь під тином. 

[Перша половина 1849, Косарал]