Їхав казак за Дунай, сказав: "Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький, неси та гуляй!"

Приспів:
Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Вийшла, руки заломавши і тяженько заплакавши:

"Як ти мене покидаєш – тільки подумай!"

"Білих ручок не ламай, ясних очок не стирай;
Мене з війни із славою к собі дожидай".

Приспів.

"Не хочу я нічого, тільки тебе одного;
Ти будь здоров, мій миленький, а все пропадай".
Свиснув казак на коня: "Оставайся здорова!
Як не згину, то вернуся через три года!"

Приспів.

Їхав казак за Дунай, сказав: "Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький, скачи та гуляй!"
– Білих ручок не ламай,
Ясных очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!

– Не хочу я нічого,
Тілько тебе їдного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!

– Царська служба – довг воїнський,
Їхати пора до війська,
Щоб границю захищати
Від лютих ворогів.

– І без тебе, мій любезний,
Враг ізгине лютий, дерзкий.
Ти на війну не ходи,
Мене не остав!

– Що ж тогди казаки скажуть,
Коли ж побіди докажуть,
Що довг царський я забув
І себе й людей.

– Ой мій милий, мій сердечний.
Коли ж рок судив так вічний,
Ти на войну поїжджай.
Мене не остав!

– Ой я тебе не забуду,
Поки жить на світі буду!
Зоставайсь, здоровенька,
Прощай, миленька.

Свиснув казак на коня, –
Зоставайся, молода.
Я приїду, як не згину
Через три года!