Гомоніла  Україна,  
Довго  гомоніла,  
Довго,  довго  кров  степами  
Текла-червоніла.  
Текла,  текла  та  й  висохла.  
Степи  зеленіють;  
Діди  лежать,  а  над  ними  
Могили  синіють.  
Та  що  з  того,  що  високі?  
Ніхто  їх  не  знає,  
Ніхто  щиро  не  заплаче,  
Ніхто  не  згадає.  
Тілько  вітер  тихесенько  
Повіє  над  ними,  
Тілько  роси  ранесенько  
Сльозами  дрібними  
Їх  умиють.  Зійде  сонце,  
Осушить,  пригріє;  
А  унуки?  їм  байдуже,  
Панам  жито  сіють.  
Багато  їх,  а  хто  скаже,  
Де  Ґонти  могила,—  
Мученика  праведного  
Де  похоронили?  
Де  Залізняк,  душа  щира,  
Де  одпочиває?  
Тяжко!  важко!  Кат  панує,  
А  їх  не  згадають.  

Гомоніла  Україна,  
Довго  гомоніла,  
Довго,  довго  кров  степами  
Текла-червоніла.  
І  день,  і  ніч  ґвалт,  гармати;  
Земля  стогне,  гнеться;  
Сумно,  страшно,  а  згадаєш  —  
Серце  усміхнеться.