Как хорошо, что смерти не боюсь. 
Несу тяжелый крест через погосты. 
Предчувствуя неведомые версты, 
Перед судом лукавым не клонюсь. 

Хоть я сполна изведал жизни вкус, 
Но не набрался подлости и скверны. 
О, мой народ, тебе останусь верным 
И к вечной жизни в смерти обернусь. 

Склонюсь я до земли перед тобой, 
В твои глаза вгляжусь, благоговея. 
И обручусь с родной землей моею, 
И породнюсь с моей землей родной. 

Перевод Александра Глезера.

Як добре те, що смерті не боюсь я 
і не питаю, чи тяжкий мій хрест. 
Що вам, богове, низько не клонюся 
в передчутті недовідомих верств. 
Що жив-любив і не набрався скверни, 
ненависті, прокльону, каяття. 
Народе мій, до тебе я ще верну, 
і в смерті обернуся до життя 
своїм стражденним і незлим обличчям, 
як син, тобі доземно поклонюсь 
і чесно гляну в чесні твої вічі, 
і чесними сльозами обіллюсь. 
Так хочеться пожити хоч годинку, 
коли моя розів'ється біда. 
Хай прийдуть в гості Леся Українка, 
Франко, Шевченко і Сковорода. 
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, 
уже не ремствуй, позирай у глиб, 
у суще, що розпукнеться в грядуще 
і ружею заквітне коло шиб.