Тихо сонечко сідає, на хмаринці вітер спить.
Він веселоньку кохає, що живе одну лиш мить.
І сумує бідолаха, і спливають сірі дні.
Він свою кохану бачить і співає уві сні:
Приспів:
„Я ніколи-ніколи не знав тебе,
Ти ніколи не бачила мене.
Тільки сон, тільки сон, що нам приснивсь,
Об’єднав нас з тобою в коротку мить”.
Він щодня ходив до сонця і у дощика просив,
Щоби їх чарівну доньку йому дощик відпустив.
Та не суджено, напевно, вітру й райдузі любов.
Так і нам з тобою, мила, зостається тільки сон.
Приспів.