Вірний друже, розумний коню,
Не рятуй ти мене від погоні -
Надлетіла оса сталева
І вп*ялася в скроню...
Я залишусь в степу лежати,
Будуть трави над мною ридати,
Будуть пити росу криваву
Вітровії крилаті.
Мене вкриє одне лиш небо,
А тобі, коню, бігти треба,
Бо родина - вже сиротина -
Жде на звістку від тебе.

Поклонися матусі тричі,
Нехай сина ніколи не кличе,
Як розпука посіє сльози
На сумному обличчі.
Заіржи, нехай батько вчує
І віддай йому срібную збрую.
Нехай знає, що син хоробро
Впав за землю святую.
Край воріт задзвени копитом -
Там, де мила зосталась тужити,
Нехай мила столи весільнії
Не забуде накрити.

Музикантів не треба, звісно,
Козаку досить рідної пісні -
Отакої, що розіллється,
Й мало серце не трісне.
Поприходять дружки, бояри,
Молодих не застануть у парі,
Сумуватимуть одиноко
Очі милої карі.
Будуть їсти і пити будуть
На весілля запрошені люди,
А мені калачем пшеничним
Ляже сонце на груди.

Вірний друже, розумний коню,
Не рятуй ти мене від погоні...