Як я сяду на коня чорного-
                   Та по білому снігу  вдаль,
                        То зупинить мене тільки сонного
                 У колибі припутній жаль.           

Де мої молоді роки-соколи...
Відлетіли, втекли, згинули.
Ой, як хочеться, друзі, деколи     
Повернути те, що ми кинули. 
        
Та, на жаль, назад вороття нема,
І у бороду впхався дим,
А над кручею ворон крило зніма:    
Я б зірвався - і в небо з ним.     

Попрошу благодаті у Панотця,
А коню вороному подам вівса,
Відпочину, а завтра зранку у сонця 
Я спитаю, де мені дітися.