Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем вкупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
 Стелеться в полі туман.

Ти ж не лякайся, що змерзнеш, лебідонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар,
Я  пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що  ніженьки босії
 Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиночки
 Сам на руках однесу.

Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!