тиша …
тихо!
не псуй силуети схожі на море
твого безкінечного сонця
тихо…
тихше!
я вже так втомилась від болю,
який як нав’язлива пісня -
ніяк з голови не виходить…
а ти підійти боїшся -
коліна від страху зводить.
ти – не такий, коли снишся.
ти  - не такий, як говориш!
Боже, коли я звикну?
досі без тебе не можу.
я не вмикаю світло,
не вимикаю воду…
я так тремчу від вітру 
поки ти грієш гордість.
може, це непомітно - 
та й не потрібен подив
досі стискаю міцно
подумки
твою 
долоню.

Ірина Мороз (с)