ТОПОЛЯ (сл. Т. Г. Шевченка)

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє,
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою,
Не співає сиротою,
Білим світом нудить:
Без милого батько, мати —
Як чужії люди..

Пр.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,
Була б не любила;
Якби знала, що загине,
Була б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою..

І то лихо —
Попереду знати,
Що нам в світі зустрінеться.
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю!
Само серце знає,
Кого любить... Нехай в'яне,
Поки закопають,—
Бо не довго, чорнобриві,
Карі оченята,
Біле личко червоніє —
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав'яне,
Брови полиняють...
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.
Защебече соловейко
В лузі на калині.
Заспіває козаченько,
Ходя по долині, —
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати;
А він її запитає:
— Чи не била мати? 

Пр.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,
Була б не любила;
Якби знала, що загине,
Була б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою..

А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а

Пр. - повторити