Взяла з собою нас вода
Нічної теплої ріки
Забравши, тихо понесла
Непрощені гріхи.

І зустрічає берег нас
Неначе батько рідний в час,
А місяць золотить його
І він блищить, як мідний джаз.

Наді мною місяць, зорі, небо,
Ми назад закрили всі ходи.
Я не зможу жити вже без тебе,
Як не може квітка без води.

І ми пливемо у човні
По хвилям нашої ріки,
По хвилям нашого життя,
Тримаючися за рукИ.

І забира з собою сон
В далекі дивні далі він,
Показує нам вже Морфей
Свої рясні коралі з пін.

Наді мною місяць, зорі, небо,
Ми назад закрили всі ходи.
Я не зможу жити вже без тебе,
Як не може квітка без води.

І може разом ми помрем
Десь через тисячу рОків,
І не згадає вже ніхто
Наших з тобою дивних днів.

Лише сумний осінній дощ
Іноді гратиме свій джаз
Він буде стукати в вікно
Й нагадуватиме про нас.

Наді мною місяць, зорі, небо,
Ми назад закрили всі ходи.
Я не зможу жити вже без тебе,
Як не може квітка без води.

Ми чекали ранку до світанку,
А прийшла до нас лише зима,
Я кохав тебе всю доостанку,
Але ти уже невидима…