У ріці часів, що біжить стрімким потоком,
М'яко і повільно байдужість мене обіймає.
Чи не видно те, що душа із кожним кроком
Тихо так моє серце залишає?
І не можу я навіть крок один зробити,
Цей потік часів все одно мене кудись нестиме.
Що навкруг мене, я не можу зрозуміти,
Я - це я, а все інше неважливо.

Чи щось бачу я? Може все це тільки сон?
Знов марную я слова, та вони мені на що?
Я втомилась вже давно від нестерпної туги,
І залишуся, нехай, із життям без почуттів.
Коли ті почую я дорогі мені слова,
Серце не відчує їх, зачинила його я.
Якщо зможу я колись хоч один зробити хід,
Тоді зміниться усе, але чорним стане світ.

Чи майбутнє маю я? Чи прийде воно колись?
Чи існую зараз я? Чи є в цьому сенс якийсь?
Чи я відчуваю сум? Чи болить душа моя?
А утямити ніяк, бо не знаю себе я.
Цей нестримний довгий біг вже давно мене втомив - 
І весь світ не осягнеш - я не маю на це сил.
Якщо поміняти я зможу все своє життя,
Може побіліє світ, щезне все безвихіддя?

У ріці часів, що біжить стрімким потоком,
М'яко і повільно байдужість мене обіймає.
Чи не видно те, що душа із кожним кроком
Тихо так моє серце залишає?
І не можу я навіть крок один зробити,
Цей потік часів все одно мене кудись нестиме.
Що навкруг мене, я не можу зрозуміти,
Я - це я, а все інше неважливо.

Чи щось бачу я? Може все це тільки сон?
Знов марную я слова, та вони мені на що?
Я втомилась вже давно від нестерпної туги,
І залишуся, нехай, із життям без почуттів.
Коли ті почую я дорогі мені слова,
Серце не відчує їх, зачинила його я.
Якщо зможу я колись хоч один зробити хід,
Тоді зміниться усе, але чорним стане світ.

Коли крок один зроблю, коли крок один зроблю,
Все зруйную в мить одну, все зруйную в мить одну.
Сумуватиму коли, сумуватиму коли,
Може, серце оживе, душу вибілю тоді.
Я про тебе поки що, і про себе поки що,
Про весь світ навколо нас ще не знаю нічого.
І якщо прокинусь я та покину сон важкий,
То зруйную цим усе, стане чорним світ тоді.