А земля вся покрита солдатами,
і немає дороги назад.
Наші діти ростуть під гарматами,
і сприймають слово "війна".

А поля наші кров'ю покроплені,
свіжою кров'ю хлопчат.
І людські добра промені
змогли навік замовчать.

Соловей не співає вже, знаєте?
Не співає й душа - кричить.
Ви за що... За що нас вбиваєте?
Скажіть, вам самим не болить?

Вам ось тут не пече пеклом чортовим?
Не пече? Ну скажіть, не пече?
А мене розриває до чортиків!
Розриває не тільки мене...

Ви прийшли й мою землю хапаєте,
роздираєте все на шматки.
Україну ви щиро ховаєте
в землю, де білі кістки.

Нашим хлопцям дали автомати,
одягли у форму з наказом...
Відтепер вони справжні солдати,
В матерів сивина є завчасно.

І ховають вони своїх хлопчиків,
і клянуть цю трикляту війну...
Україну клянуть навіть, мовчечки.
Бо велику віддали ціну.

Вони йдуть війною жахливою,
в руках тремтять автоматики.
Хочу сказати Спасибі їм...
І спіть спокійно, солдатики!