Воет ветер и грохочет гром,
Зло не спит, пришло в наш дом.
Режет дождь и бьет о землю град
Стучится «брат».

Ложь и ненависть газетных строк
Красным заревом горит Восток.
Плачет и кричит моя страна,
Пришла война.

За спиною города стоят
У погибших и живых солдат
Наши семьи, реки и поля.
Гудит земля.

Двухголовый бьет своим крылом,
Машет молотом, грозит серпом.
В поле стадо бешеных собак
И их атак.

Непокорный ворону народ
От Востока до Карпат живет.
Неподвластная ему страна
Не отдана.

Подзвонів мамі, сказав, що все у нас спокійно.
Ні, мам, це просто грім, маленьке лихо стихійне.
У нас тут дощі йдуть і гриміть постійно.
Ти не хвилюйся, мамо, у мене «бронік» надійний.

Набрехав мамі, а як їй правду казати,
Про те, як раптом мужніють зовсім юні солдати?
Про постріли, вибухи, в броні пробоїни,
Про те, що ми вже давно не діти, ми – воїни.

Ідуть на небо хлопці безсмертними ротами,
Вже двох друзів відправив додому «двохсотими».
А скільки іще їх найкращих поляже?
І хто ж тобі скаже, хто тобі скаже?

Чергова в телевізорі пика вгодована,
Яка прикро враже6на, надзвичайно стурбована.
Я тут не за них, за дружину з дитиною.
І за землю, що називається Україною.

Хтось із старших сказав,
Що «сепари», як в Афгані «духи»
Ховаються за спинами мирних, сіють смерть і розруху,
«Плюють» із «зеленки» смертельними сюрпризами.

Дістав уже цей клятий кукловод із своїми репризами.
Ну нічого, в нас хлопці-«вогонь», всиплемо жару
Усім, хто хоче нашу землю відібрати на шару.
Пишатиметься народ своїми синами.

 Все буде добре! Перемога за нами!