Час працює на мене – він мене убиває. 
Все, що у мене є, і все, чого не буває, 
я встиг сховати собі до кишень. 
Я зараз найкраща мішень. 

І навколо ніч вогняною лавою, 
і київська траса десь під Полтавою, 
і в кожній фурі тінями темними 
ховаються перелякані демони. 

І зорі зависають в напрузі, 
і морок ховається в кукурудзі, 
і душі померлих смертю страшною 
тяжко літають над окружною. 

І темно в їхніх очницях порожніх, 
і гріються в кабаках придорожніх 
нічної тиші дзвінкі оркестри, 
і проститутки – рідні, як сестри, 

і вбивці з латанами серцями, 
і діти з яскравими олівцями, 
і кельнери з паленим алкоголем, 
і відьми з гострим підшкірним болем, 

і перевізники чорної нафти, 
і просто беззахисні їбанати, 
і жовті біженці звідкись з Китаю – 
я всіх люблю і всіх пам'ятаю. 

І навіть якщо я забуду про когось, 
чиєсь ім'я чи знайомий голос, 
мені ще стане часу і нервів, 
щоби згадати усіх померлих. 

Тому літайте, мої хороші, 
доки тривають ці ночі найдовші, 
доки тягнуться ці дороги, 
літайте попри всі застороги. 

Я вигрібатиму між берегами, 
я розберуся, врешті, з боргами, 
я вириватиму вам гортані. 
Доброї ночі, мої кохані.