Жовта кульбаба, сонце і вітер. Ти сперся рукою на холодильник.
Хтось говорив... Я пам’ятаю, що сходило сонце вже сотий десяток.
Harlem, бувають хвилини ще більш сумніші ніж сльози від чайного листя —

Годинник не дасть забути, не дасть заснути:
Ти винний. Ти винний, ти винний, ти винний...

Білий плечистий кіт за спиною також з минулого — гарний-прегарний,
Випив зневажливо келих отрути: стоять на колінах — образ вульгарний.
Криво всміхається копчений
Harlem.

Жовта кульбаба. Заводиться дощик. Тримай окуляри, щоб в воду не впали.
Випивші тіні, я пам’ятаю, кричали, співали про інків і майя.
Harlem! Я ріжу коріння, ще більш сумніше ніж сльози від чайного листя —

Провина не дасть заснути, не дасть забути:
Я винна, я винна, я винна, я винна...

Просила тебе муркотіть безслізно, не задихаючись шумом кав’ярним.
Востаннє ступив і забув сказати: пора готувати напій прощальний —
І раптом заплакав усміхнений
Harlem.

Жовта кульбаба закрилась руками. Ти відштовхнувся лише думками.
Що ти сказав? Не пам’ятаю. Заходило сонце вже сотий десяток.
Бувають хвилини ще більш сумніші. Війнуло морозом від чайного листя.

Провина не дасть забути, не дасть заснути:
Я винна, я винна, я винна, я винна...

Стоїш в чорно-білім і вицвівшім платті. Фотопортрет і погляд повчальний.
Сльози розмазані в чорному небі: постаті, принципи — все фігурально:
Вульгарний, прегарний всміхається
Harlem.