KOVALERO – Не відпускай

Ти віриш в неї, і її шукаєш,
Прозору як джерело, з якого пити хочеш,
Ти все життя, бачивши те дно,
Сам собі шепочеш я найду, і все одно,
Але ніби забув, про те, що в тебе це було,
І нібито холодний вітер подув,
Забравши його,
Взявши під своє крило,
Туди за горизонт, де так холодно,
Насправді все не так, коли все як у казці,
Коли ти навіть забуваєш, що таке щастя,
Відпускаєш силою, роблячи їй біль,
Не знаєш, що з тобою, ногами підіймаєш пил,
А потім починаєш думати, що наробив,
Та може бути пізно, бо ти її убив…

Бережи кохання, міцно тримаючи,
Зережи це серце, гаряче та палаюче,
І не відпускай, його не відпускай,
Ніжно до себе, до себе пригортай…

І ось ти сам, і твої мрії,
В пустій кімнаті просто мовчати, дивлячись на зорі,
Просити в ночі, щоб розповіла,
Сотні таємниць, аби не нила душа…
І цими ночами, стирати свою пам’ять,
Робити вигляд, ніби на серці ожеледь,
Вбиваючи себе, тютюновим димом,
Думаючи знову, про війну з часом,
Списавши не один зошит трьома словами,
Які все одно, не зможуть зупинити цю драму,
Не намагайся розбити ланцюг кохання,
Немає не одного утікшого в’язня,
Ти упав мовчиш, пропали сили щоб піднятись,
Якби назад час, та все скінчилось,
Залишився лиш ти, і то уже не той,
І навіть тих зірок, уже не видно за пітьмою,
Лише тоді, згадаєш ти ті почуття,
І зробиш все, аби не втратити кохання…

Бережи кохання, міцно тримаючи,
Зережи це серце, гаряче та палаюче,
І не відпускай, його не відпускай,
Ніжно до себе, до себе пригортай…

Бережи кохання, міцно тримаючи,
Зережи це серце, гаряче та палаюче,
І не відпускай, його не відпускай,
Ніжно до себе, до себе пригортай…