У мене чим важче,тим більше посміхаюсь,розкидаю
себе намистом в густому,забитому ідіомами просторі.
І,ніби навмисно,заїдаю алкоголь спеціями,що найкраще терпкими та гострими!
Мені немає про що з тобою мовчати,твій годинник на стіні у вітальні 
зупиняється завжди рівно о п'ятій.
Гувернантка приносить свіжовбиті нарциси,
заварює сонний чай,пелюстками магнезії  в чашці розп'ятий.
Я кидаю тобі у обличчя повні жмені сирого рису,
щоб  зачерствілі гримаси змінились на нові полотна.
 Залишаюсь знову голодна,але безодня в шлунку тамується з часом
вкотре.
Білизна чомусь не сохне,вона ще досі мокра всмоктує соки.
Які ти,мов перестиглі фрукти,пускаєш...
Присмак на вустах подряпаний шматками спаленого цукру,
я відчуваю себе м'якою канапою,на яку ти завжди сідаєш
не повністю,тільки з краю.

Тут немає землі,тут небо з одного і з іншого боку...
З нижнього ллється дощ,а верхнє вкрите медовими сотами.
Десь посередині Muse...як Бог,мікрофонними дротами
на твоє серце і вуха намотаний.