Вільним небокраєм
Буйний Вітер мандрував,
Як вернув до Чортомлику,
Сивий Дуб його спитав:
"Чи то й справді перевівся
Любий мій минулий цвіт,
І онуків більш немає
І не являться на Світ?

Що ж, лети аж із листям моїм,
Зазирни в наддніпрянські оселі,
І повідай мої слова
Невеселі...

Полети, хоч із гіллям моїм
До Десни, до Дністра і до Бугу,
В горах та у лісах розвій
Мою тугу..."

"Не сумуйте, Діду,
– Буйний враз відповідав,
Ще живі онуки Ваші,
Я ж до кожного літав!
На Чумацькім, Слава Богу,
Зорі яснії зійшли,
Всі зібралися в дорогу,
Лиш моліться, щоб дійшли...

Спи, Старий, хоч на мить спочинь,
Тобі ж гостей по ночі стрічати,
Коней їхніх в Чортомлику
Напувати...

Спи Дідусь, листя бережи,
Ти є цвітом Славетного роду,
Не журись, завтра і тобі
До Походу!"