Холодне осіннє інтро
на вулиці грає вітер,
торкаючись хмурих струн.
А небо... а небо – грифом,
ці ритми туманних рифів,
ці спогади про весну...

Дощу монотонне соло
на клавішах-парасолях...
Маестро сумних пісень,
складе падолист лібрето
умить до свого балету
на мокрім пустім шосе.

Заграє бліда природа
фінальне – осінню коду,
бо осінь вже лист зніма
лише в увертюрі Гріга...
Під спів а капела снігу
на сцену спаде зима.
хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне,
ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни.
тони́ забуття в голосах заплітаються в тишу,
і тіні прощання на стінах рубця не залишать.