Ілюзією прожитих віків,
 Поетами написаних історій.
 В маленькім місті крізь полон дощів 
 Навік зустрілись дві крилаті долі.
 Словами не можливо розказать,
 Як ті серця замріяно кохали.
 в таке не міг повірить навіть Бог.
 Вони ж під небом високо літали. 

 Таких історій дуже мало на землі,
 Вони кохали дуже сильно й до нестями.
 Їм дуже заздрили всі очі злі
 Та не зломать любові, яка жила віками.
 Дивився в її очі він, тонув,
 Для неї ж він був просто ідеалом 
 Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
 Що може все завершитись провалом.
Чи може Бог дивився не туди.
 Чи може замалий для них став світ.
 Не зміг він врятувати від біди
 Той ніжний і закоханий політ.
 Чому трапляється таке ніхто не знає. 
 І виникло багато запитань. 
 ЇЇ він досі пристрасно кохає
 Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

 Навіщо все це? Як це зупинити? 
 Нема причин. Їх не було, повір. 
 Коли проходить день і наступає вечір 
 Він наче вітер вилітав на двір.
 І дивиться у гору й тихо плаче,
 Шука на небі дві ясних зорі.
 Одна десь над Полтавою літає,
 А інша світиться у нього у дворі.

 Він падав на коліна і благає,
 Щоб доля повернула ту любов.
 До крику, до жалю і до нестями
 Він хоче обійняти її знов.
 Сюжет простий: щоночі він благає
 Усе вернути і почати знов.
 І хай наступить день і знов засяє
 Їх спільний день, де починається любов.
Коли відлітає твоє кохання, 
Розумієш що багато втрачено, 
Але все марно.
Чорно-білі кольори тепер в твоїх очах 
Немає фарби, немає фарби.
Минув той час…
Почуття мої залишились на самоті,
як завжди я тебе чекав дома,
Але на тебе справжню,
та не в снах яких приходиш знову й знову,
обійняти хочу, почути лагідне слово,
але як повернути все це назад, 
змінити той час,
моє життя без втрат.
тримати  у руках твої долоні,
поцілунками лічитися від болю, 
від свого болю 
кохати без тями,
не може лиш один день,
любуватися очима кожен день,
кожен день …
дарувати пісні. дарувати себе,
я все ще можу зробити,
все роблю для тебе…
благали зорі і благало небо: 
«ти схаменись, до нього повернись»,
 але усі прохання вже не треба,
 я наче птаха, що летить у небо.
 чарівним ранком тихо на світанні
 я відлетіла у чарівний світ,
де зорепадом падають бажання, 
де дійсно є захопливий політ. 
Пробач мені, моє чарівне солнце, 
але нажаль я вже давно не та, 
в моїй душі нема уже кохання
 і залишилась тільки самота…
Душа холодна,
 серце наче крига, 
не знаю як тобі це пояснить, 
холодна я, нічого вже не треба, 
мене тепер уже не зупинить.