Вступ: 
     
Світить сонце, світить ясне 

В українському селі. 
Покидають рідні стріхи
Усі хлопці молоді.

Покидають рідні стріхи, 
Ще й рідную родину, 
А самі йдуть в ліс шукати
Сумну й тиху хатину.  

Ані свята, ні неділі 
В цих криївках лісових - 
Така доля нас чекає  
Усіх хлопців молодих.

Ой, тим лісом йде підвода, 
На підводі чорний хрест, 
А з підводи чути голос:   
"Скоро буде нам кінець...

На підводі санітарка, 
Їй на серденьку важко.
Її мужа розстріляли -  
Серце кров'ю облилось. 

Во напише, він диктує: 
"Як ся маєш, дорога? 
Я у лісі, легко ранний. 
Скоро буду вдома я...  

В мене рана невеличка - 
По коліно без ноги. 
Друга рана ледь замітна -  
По плече нема руки."      

Він сказав їй тії слова
І тяжеленько здихнув. 
Він відкинув праву ручку  
І навіки вже заснув.      

Україно, Україно,
Ти купаєшся в крові, 
А ми мучимось у лісі, 
Усі хлопці молоді!