Стоїть верба поблизу лісу,
У стрічках вся, така краса.
Довкола ходить кіт гульвіса,
І коїть справжні чудеса.

Піде праворуч – сонце гріє,
Ліворуч піде – враз мороз,
В лісу… кацапи зачаїлись
І кожен другий – малорос.

Плекають наглую надію,
Красуню-вербу ізвести,
Спилять, спалить а прах розвіять,
Із ними військо і [bad word] 

Та кіт муркоче – ХУЙ ВАМ В РОТА!
Скоріш удавитеся ви,
Ніж чините оту мерзоту,
Бо на сторожі той верби,

Богатирі стоять поліські,
Дніпровських мавок омофор.
Мольфари всі, татари кримські,
І з ними дядько Чорномор.

Бо то наш дух, наш дух Вкраїнський,
Наш руський дух, Бо РУСЬ ЦЕ МИ!
А не ірзя чувашофінська,
Комуно-хохло-москалі.

Хохло-москаль – рідня Кощею.
Баби Яги він курви син.
Хохол продажний всей душею.
І друг його алкаш-москвин.

Нам не потрібні оті пики,
Брехливе бидло, владний хам,
Духовні покручі, каліки,
Табачник, Путін, Чингісхан.

Орда новітня євроазійська,
І русскій мір, імперський срам.
Своя держава українська
Понад усе потрібна нам.

Не тільки душу але й розум,
Усе життя положим ми,
За нашу правду і свободу,
Хай згинуть хохло-москалі.