Проводжала мати сина

Захищати Україну

І рушник йому вишиваний дала,

І сльозу гірку пустила,

Вслід його перехристила

І на шию мідний хрестик одягла.

 

І за віру й за Вкраїну

Йшов сміливо в бій хлопчина,

Але нелюди в полон його взяли.

Катували, мордували,

Мідний хрестик розірвали,

А хлопчину на хресті розіп’яли.

 

Рідна матінка не бачить,

Як у сина серце плаче,

Не пригорне до грудей його на мить.

Кров червона все стікає,

Син в чужині помирає,

Мідний хрестик поміж травами блищить.

 

І прийшла до свого сина

Скорбна мати – Україна,

Зупинилась, помолилась під хрестом.

Білі руки простягала,

Піт із кров`ю витирала

Материнським вишиваним рушником.