САЙМАК:
А ты мой сладкий яд, мой героин.
Но причина в том, что тобой я никогда не был любим.
Один на один з тишиной прошу тебя сердце не ной.
Грусть всю прогоним долой, жизнь теперь стала другой.
Но все как бы не так, стал зависим от мысли:
"Ну как ты там...?" Ты не молчи сделай же контрольний выстрел.  
Куда глаза глидят, за тобой на край света.
Там где встречают рассветы, там где кончаеться лето.
Хеппи енд и время быстротечно  утекает.
История Герды и Кая, я каюсь, молюсь, умираю.
Пощади... Не надо мне рая, я ранен. 
Сохрани, о нас воспоминания на память.
Ах нет... Не быть мне никогда рядом с тобою.
Удачя повернулась не лицом к нам, а другй стороной.
Может я странный люблю не любя и понимаю
тебя будет трудно забыть, но таких как ты не вспоминают.

Припев:
Разлетимся мы, по разным городам словно самолеты.
И не вернуться нам, видно по глазам, больше никогда назад.
Останется лишь вкус горький на губах, в душе грустные ноты.
Все по своим местам, забытые мечты уходят на закат...

Паша Растов:
Знав би, просто так, все залишив, - був дурак.
Знову тиша. "Я не я" цієї ночі пишу я...
Це монотон душі, а ти нав'язлива та не моя.
Знову ковток вина, але вина тут не моя.
Як би не було, ти давно забула що відчула серед міста, де були разом у двох.
Кохання - це наркотик, що на дотик як ваніль, але твоя любов - це сіль, що приносить тільки біль.
Знову ми блукаємо, шукаємо ,не знаємо та відчуваємо, що не любов, а забуття.
Важко зрозуміти ці слова, коли мелодія моя що у душі, - суцільно є ниттям. 
Постійний депресняк так розриватиє на частини.
Стирай, вбивай, давай, так все просто зай. 
І довподоби лиш тобі ці бренди із вітрини.
Зрозумів, надто даремно... Не вникай.
Ов... так часто плутав почуття з обманом.
Знов... ти повертаєшся лишень під ранок.
Я... Чекав дзвінка, але тепер не варто
будувати спільно із одноманітним фартом.