Чого ж мені сумно, чого ж мені дивно,
Чом же третій вечір милого не видно.

Не видно, не видно, та й ще не видати,
Повів до Дунаю коня напувати.

Повів до Дунаю коня напувати,
На жовтім пісочку два слідочки взнати.

Що перший слідочок коня вороного,
А другий слідочок та мого милого.

Піду я в садочок, нарву я квіточок,
Та й поприкриваю милого слідочок.

Щоб вітер не звіяв, пташки не бродили,
Щоб мого милого другі не любили.

Чого ж мені сумно, чого ж мені дивно...