ЧОВЕН

Хвиля  радісно  плюскоче  та  леститься  до  човна,  
Мов  диття  ,  цікава,  шепче  і  розпитує  вона:  
"Хто  ти,  човне?  Що  шукаєш?  Відки  і  куди  пливеш?  
І  за  чим  туди  шукаєш?  Що  пробув?  Чого  ще  ждеш?  

І  повзе  ліниво  човен,  і  воркоче,  і  бурчить:  
"Відки  взявся  я  —  не  знаю;  чим  прийдеться  закінчить  
Біг  мій  вічний  —  тож  не  знаю.  Хвиля  носить,  буря  рве,  
Скали  грозять,  надять-просять  к  собі  береги  мене.  

Хвилі  —  то  життя,  то  гріб  мій,  пестощі  і  смерть  моя;  
Понад  власним  гробом  вічно  ховзаюсь  тривожно  я.  
Поки  лиш  живу  правдиво,  поки  гріб  той  підо  мнов:  
Вітер  гонить,  хвиля  ломить  —  і  я  вже  на  дно  пішов.  

Що  ж  тут  думать,  що  тужити,  що  питатися  про  ціль!  
Нині  жити,  завтра  гнити,  нині  страх,  а  завтра  біль.  
Кажуть,  що  природа  —  мати  нас  держить,  як  їм  там  тре,  
А  в  кінці  мене  цілого  знов  до  себе  відбере.  

Що  ж  тут  думати?  Тримає,то  тримає,  а  візьме,  
То  візьме  —  ні  в  сім,  ні  в  тому  не  питатиме  мене.  
Непогідний,  несвобідний  день  мій,  вік  мій:  жий  чи  гинь  —  
Все  одно!  Шукати  цілі?  Вік  борись,  плисти  не  кинь!"  

Хвиля  весело  плюскоче  та  леститься  до  човна,  
Ніжна,  мов  дитина,  шепче  і  пришіптує  вона:  
"Човне-брате,  втіх  шукати  серед  смерті,  верх  могил  —  
Се  ж  не  горе!  Глянь  на  море,  кілько  тут  несесь  вітрил!  

Не  один  втонув  тут  човен,  та  не  кождий  же  втонув;  
Хоч  би  й  дев'ять  не  вернуло,  то  десятий  повернув  
І  дійшов  же  до  пристані.  Та  ніде  той  не  дійде,  
Хто  не  має  цілі.  Човен,  як  пливеш,  то  знай  же,  де!  

Таж  не  все  бурхає  море,  тихеє  бува  частіш.  
Таж  і  в  бурю  не  всі  човни  гинуть  —  тим  ся  ти  потіш!  
А  хто  знає,  може,  в  бурю  іменно  спасешся  ти!  
Може,  іменно  тобі  ся  вдасть  до  цілі  доплисти!"  

Іван Франко, Стрий,  13  іюня  1880