Біжить повітря по легенях,
охриплий голос аж тремтить.
Що варто зради сьогодення,
що варте ще хоча би мить?

Я зраджую собі з собою,
це неможливо, чи не так?
Я зраджую собі з любов'ю -
такий простий, важливий факт.

Переступаю через себе,
вогнем топлю затвердлу сталь.
Твій орган, що живе між ребер,
не помічає цього! Жаль.

Душа кричить, і рве кайдани,
від холоду - тихо шепне :
"Якщо відверто, і між нами -
вона - сліпа. А ти - уб'єш."

І лиш одна річ варта "зради",
назвем її "зрада собі".
Хай робиться тільки заради
того, хто мешкає в душі.