У  всякого  своє  лихо,  
 І  в  мене  не  тихо;  
 Хоч  не  своє,  позичене,  
 А  все-таки  лихо.  
 Нащо  б,  бачся,  те  згадувать,  
 Що  давно  минуло,  
 Будить  бознає  колишнє,—  
 Добре,  що  заснуло.  
 Хоч  і  Яр  той;  вже  до  його  
 І  стежки  малої  
 Не  осталось;  і  здається,  
 Що  ніхто  й  ногою  
 Не  ступив  там;  а  згадаєш,  
 То  була  й  дорога  
 З  монастиря  Мотриного  
 До  Яру  страшного.  
 В  Яру  колись  гайдамаки  
 Табором  стояли,  
 Лагодили  самопали,  
 Ратища  стругали.  
 У  Яр  тойді  сходилися,  
 Мов  із  хреста  зняті,  
 Батько  з  сином  і  брат  з  братом  
 Одностайне  стати  
 На  ворога  лукавого,  
 На  лютого  ляха.  
 Де  ж  ти  дівся,  в  Яр  глибокий  
 Протоптаний  шляху?  
 Чи  сам  заріс  темним  лісом,  
 Чи  то  засадили  
 Нові  кати?  Щоб  до  тебе  
 Люди  не  ходили  
 На  пораду:  що  їм  діять  
 З  добрими  панами,  
 Людоїдами  лихими,  
 З  новими  ляхами?  
 Не  сховаєте!  над  Яром  
 Залізняк  витає  
 І  на  Умань  позирає,  
 Ґонту  виглядає.  
 Не  ховайте,  не  топчіте  
 Святого  закона,  
 Не  зовіте  преподобним  
 Лютого  Нерона.  
 Не  славтеся  царевою  
 Святою  войною.  
 Бо  ви  й  самі  не  знаєте,  
 Що  царики  коять.  
 А  кричите,  що  несете  
 І  душу  і  шкуру  
 За  отечество!..  Єй-богу,  
 Овеча  натура;  
 Дурний  шию  підставляє  
 І  не  знає  за  що!  
 Та  ще  й  Ґонту  зневажає,  
 Ледаче  ледащо!  
 «Гайдамаки  не  воины  —  
 Розбойники,  воры.  
 Пятно  в  нашей  истории...»  
 Брешеш,  людоморе!  
 За  святую  правду-волю  
 Розбойник  не  стане,  
 Не  розкує  закований  
 У  ваші  кайдани  
 Народ  темний,  не  заріже  
 Лукавого  сина,  
 Не  розіб'є  живе  серце  
 За  свою  країну.  
 Ви  —  розбойники  неситі,  
 Голодні  ворони.  
 По  якому  правдивому,  
 Святому  закону  
 І  землею,  всім  даною,  
 І  сердешним  людом  
 Торгуєте?  Стережіться  ж,  
 Бо  лихо  вам  буде,  
 Тяжке  лихо!..  Дуріть  дітей  
 І  брата  сліпого,  
 Дуріть  себе,  чужих  людей,  
 Та  не  дуріть  бога.  
 Бо  в  день  радості  над  вами  
 Розпадеться  кара.  
 І  повіє  огонь  новий  
 З  Холодного  Яру.  

 Вьюнища,  
 17  грудня  1845