Розбитими колінами ввіпершись об асфальт,
Повільно сходить сонце із перших шпальт.
Ловлю оком, точніше його краєм
Твій безтілесний схід і нарікаю в собі раєм.
Мій світ гойдається, підвішений на нитці
За палець неба, що купається у молоці.
Твої руки… із них проростають квіти,
Я їх зриваю і плету-вплітаю у вінки.

Бути тобою,
Чи жити в своє?..
Якщо в самоті моїй щось таки є.. (2р)

Неперекладене в мені у скло твоїх очей
Кричить-жбурляє: «Не ставайте рабами людей!»
На коліна трави лягає тінню день,
Щоб долистати-доспівати свою «Книгу Пісень».
Мій світ гойдається, підвішений на нитці
За палець неба, що купається у молоці.
Твої руки… із них проростають квіти,
Я їх зриваю і плету-вплітаю у вінки.