Я не повірив твоїм словам,
не прочитав твої думки.
І знову залишився сам
у темних стінах із пустоти.
Я не повірив твоїм словам,
не прочитав твої думки.
Ну що ж я знову винен сам
і цього не пробачиш ти. 

Я був далеким в твоїх світах,
у твоїх мріях із чистоти.
І, мабуть, зовсім не літав,
так як у снах літаєш ти.
На двох ділили зимову ніч,
гарячий дотик холодних губ.
І знаю зовсім не в цьому річ,
пробач, я просто не збагнув.

Холодні ночі пророчать біль,
покритий інієм з усіх сторін.
Світанок проситься на поріг,
впущу, нап’юсь разом із ним.
Заклею скетчем старе вікно,
дірки на серці і в душі.
І має ж бути усе одно,
чому ж так холодно без причин?
І ніби ж все як в минулий раз - 
прощання сльози і пустота.
От тільки раптом не стало нас
і в цьому лиш моя вина.

Я був далеким в твоїх світах,
у твоїх мріях із чистоти.
І, мабуть, зовсім не літав,
так як у снах літаєш ти.
На двох ділили зимову ніч,
гарячий дотик холодних губ.
І ,мабуть, зовсім не в цьому річ…

Й ніхто не повірить, що таке буває,
коли зовсім дихання не вистачає.
Кричати б, та міцно легені стискає,
мов куля у скроню як тебе немає.
Снігами вузенькі стежки замітає,
що в мене до тебе дороги немає.
Ти чуєш цей гуркіт що ніяк не втихає?
Це я ломлюсь у двері, а ти не відчиняєш..

Я був далеким в твоїх світах,
у твоїх мріях із чистоти.
І, мабуть, зовсім не літав,
так як у снах літаєш ти.
На двох ділили зимову ніч,
гарячий дотик холодних губ.
І знаю зовсім не в цьому річ,
пробач, я просто не збагнув.