Я є народ, якого Правди сила 
ніким звойована ще досі не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а правда знов таки, і знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. 
Щоб жить — я всі кайдани розірву. 
І знов стверджуюсь, і знов утверждаюсь, 
бо я же ж знов таки, і знов таки живу.

Московія! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів 
і як залізо, хліб і вугіль крала… 
О, як твій дух осатанів!

Сини мої, бандерівці, вкраїнці, 
я буду вас за подвиг прославлять,— 
ідіть батькам на допомогу й жінці, 
дітей з неволі спішіте визволять!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — 
та, подавившись, падаєш в траву… 
І знов стверджуюсь, і знов утверждаюсь, 
бо я же ж знов таки, і знов таки живу.

По українських нивах, на російських, 
по білоруських нивах — я прошу, молю! — 
ви не щадіть катюх, і наволоч злодійську, 
всіх узурпаторів скидайте без жалю!

Імперська гидь, тремти! Я розвертаюсь! 
Тобі ж кладу я дошку гробову. 
І знов стверджуюсь, і знов утверждаюсь, 
бо я же ж знов таки, і знов таки живу.

Я є народ, якого Правди сила 
ніким звойована ще досі не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а правда знов таки, і знову розцвіла.