А буває, приходить і оселяється у моїй голові.
Перевертає там все, робить це не боляче і з любов’ю.
Каже, щоб я вірив, що все стається само собою,
Що для щастя достатньо дивитись на небо, лежачи на траві.

А буває, приходить, каже: «Нічим не парся. Бо всіляко буває».
Питає, чому я тривожуся, ніби хтось мене налякав.
Щастя – це коли їдеш стареньким порожнім трамваєм,
Усміхаєшся дітям на вулиці і показуєш язика.

Будь-яку самотність можна назвати системним збоєм,
Що супроводжується невпевненістю і ниттям.
Коли Вона приходить, то є в ній щось від грішниці і від святої,
Тому й називаю її любов’ю усього свого життя.