Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте, 
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте. (Т. Шевченко)

Поховали та й забули
Тарасове слово.
Нема волі, нема долі,
Ярмо-іго знову.
Поховали та й заснули,
У сні потонули,
Кайданíв не розірвали,
Оков не струснули.

Знову панщина новітня,
Знов кріпацтво всюди,
Всім керують-заправляють
Злодюги-приблуди.
Знову шляхта в спину дише,
Жидок гендель травить,
Московщúна ненаситна,
Хижо балом править.
І розбійники заморські,
Й свої посіпаки
Роздирають-рвуть на шмаття,
Неньку, як собаки.
А ви дивитеся тупо,
Як дурні на воду,
Геть забулися якого
Та племені-роду.

Помоскалились, зляшвились,
З’європейзувались, 
Як були бидлом, сміттям
Так же і зостались.
Та пожеж не запалили,
Хмар не розігнали,
Тих, хто встать хотів, самі же 
Ворогам здавали. 

Закопали в чорну яму,
Кобзарéву мрію,
А з Тарасом поховали
І душу, й надію. (/ І віру-надію.)
Може час уже згадати
Чиї квіти-діти?!
Чи вовіки рабувати, (/ наймитувати,)
Тліти, скніти, гнити? 

Тож пора, нарешті, встати
Від краю до краю,
Бо пощезнете, як роси,
Ніхто й не згадає.
Прокидайтесь та вставайте,
Хоч раз, щось зробіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте. 
І створіть сім’ю велику, /
Сім’ю вольну й нову. /
І Пророка пом’яніте /
Незлим тихим словом. / 2