кубанський в-нт)
Їхав козак на війноньку,
Сказав: прощай, дівчинонько,
Прощай, дівчино чорнобровонька,
Я їду в чужую сторононьку.

Їдь же, козаче, не майся,
Швидче до дому вертайся,
Та й не забувайся про чорнії брови,
Що ти у їх улюблявся.

Дай же, дівчино, хустину,
Може в бою я загину.
Темної ночи скриються очі,
Та й понесуть на могилу.

Дала дівчина хустину,
В бою козаче загинув,
Темної ночі скрилися очі,
Та й у козацькій могилі.

Ніхто не чує, не баче,
Де лежить тіло козаче.
Тільки чорний вороне сидить на могилі,
Сидить та й сумненько кряче.