У  цьому  полі,  синьому,  як  льон,
 де  тільки  ти  і  ні  душі  навколо,  
уздрів  і  скляк:  блукало  в  тому  полі
 сто  тіней.  В  полі,  синьому,  як  льон.  
А  в  цьому  полі,  синьому,  як  льон,  
судилося  тобі  самому  бути,  
аби  спізнати  долі,  як  покути  
у  цьому  полі,  синьому,  як  льон.  
Сто  чорних  тіней  довжаться,  ростуть  
і  вже  як  ліс  соснової  малечі  
устріч  рушають.  Вдатися  до  втечі?  
Стежину  власну,  ніби  дріт,  згорнуть?  
Ні.  Вистояти.  Вистояти.  Ні  -  
стояти.  Тільки  тут.  У  цьому  полі,  
що  наче  льон.  І  власної  неволі
спізнати  тут,  на  рідній  чужині.  
У  цьому  полі,  синьому,  як  льон,  
супроти  тебе  -  сто  тебе  супроти
і  кожен  супротивник  -  у  скорботі,  
і  кожен  супротивник,  заборон  
не  знаючи,  вергатиме  прокльон,  
неначе  камінь.  Кожен  той  прокльон  
твоєю  самотою  обгорілий.  
Здичавів  дух  і  не  впізнає  тіла  
у  цьому  полі,  синьому,  як  льон.