Художник написав портрет і підписав це я,
але він дивний - На цьому портреті нема лиця!!!
Чому ж тоді портретом він це називає?
Лише йому дано,один він відповідь цю знає.

Художник написав портрет і підписав це я,
але він дивний. На цьому портреті нема...
Колона є... Краї відбиті...
Ні не стоїть – застигла в падаючій миті.
Свій погляд передав він тінню і футляром,
Та очевидно: одне без другого вже зникло б, впало.
Лише бездушно простогнало бажання зупинити час,
Та тінь його пройшла так само як минулий раз.
Два дерева переплелись як добре і погане,
Це почуття, що на портреті доповнюють спокійний ранок.
Портрет без рамок з образом обличчя,
Погляд нізвідки в нікуди такий не звичний.
Йому не личить посмішка людського щастя,
Чому портрет такий химерний нікому не ясно.
Та це не викликає страх, ні це не страшно,
В голові асоціація, що це прекрасно.
Чому ж людей приваблюють химерні речі?
Портрет – дзеркало душі, засіб для втечі.
Крила є в ангелів і те ж є у людей,
Це наші мрії, думки, пошук нових ідей.
Мазок пензля, контур, лінія і штрих,
Як лінії на руках людей тих,
котрі зробили так, що портрет затих і не кричить він більше,
творець як ніхто й ніколи грішний.
Гріх художника лишень у тому,
Що у нього є думки, які кидають його в кому!
Та це не крапка, це лише знак втоми.
Проводиш безглуздий аналіз зовнішньої форми.
Та розгадка людини лежить в середині,
В тому що і як вона бачить, які у неї цілі.
Розгадка портрету в кожному із нас,
У вогні наших очей який давно погас.

Художник написав портрет і підписав це я,
але він дивний. На цьому портреті нема лиця.
Чому ж тоді портретом він це називає?
Лише йому дано,один він відповідь цю знає.

А біографію його читають по книжкам,
Хоч на обличчі видно суть усіх переживань.
Маска буденності, відсутність душі
Ніби з гілки листки обпали ці дні.
Які пішли на створення малюнку.
Він впитує в собі інформацію як губка.
Листок паперу,олівець, стиральна гумка –
Це все що дає свободу викладу його думки.
Чистий листок порівнює з новим днем
Ми проживаємо його, а він по ньому олівцем
Виводить все що хоче, вірніше те, що бачать його очі.
Рука набита помилитись не боїться,
А якщо і так, то яка йому різниця.
У нього гумка є, вона як наша совість:
Стирає помилки, приносячи нам користь.
Важко на малюнку передати душі крик,
Та на щастя в нього є рефлекс, півтінь і блік.
Малює чорним олівцем, тому що добре знає.
Нічого чисто чорного в природі не буває.
Даючи поради людям він від них тікає.
Далеко у кінці тунелю ідею шукає.
Та я забув, загадка є одна!
Портрет портретом, та нема його лиця!
Чому ж портретом він це називає
Лише йому дано,один він відповідь цю знає.
Побачити б світ як він, його очима.
Хоча б трішки, на мить, бодай одна хвилина.
А йому побачити світ поглядом дитини...
Художники не плачуть плачуть їх картини.
Плачуть їх картини....