На горі на Осиянцькій 
На зілю дев’ятиранськім 
Там Божа Мати спала-спочивала. 
Прийшов до неї синок возлюблений: 
«Матусю моя возлюблена, 
Чи ти спиш чи ти спочиваєш?» 
«Синку мій возлюблений, 
Ни сплю я, ни я спочиваю: 
Приснився мені сон дев’ятиранський, 
Же Cyca Христа на муки брали, 
На крижу спинали, 
На голову терновий вінець прибивали, 
Від серця кров путали, 
З землею мішали. 
Сонце зайшло, 
Земля ся стрясла». 
Прийшла свята Богородиця, 
Взяла Cyca Христа за ручейку, 
Повела на ранню службойку, 
З ранньої на пізнюю, 
З пізньої на сине море, 
На синім морі білий камінь, 
На тім камені церковця, 
В тій церковці золотий престіл, 
За тим престолом милий Господь: 
Головойку склонив, 
Ручейки зложив, 
Ніжийки стулив. 
Прийшов святий Петро, святий Павло: 
«А Боже ж мій, Боже, який ми тя жаль!» 
«Святий Петре, святий Павле, 
Не питай моєї муки, 
Бери хрест у руки, 
Іди по світі благодай, 
Людей научай, людьом розповідай!» 
На морі, на морі, на білім камені 
Там золота церковця, 
В церковці золотий престіл. 
На тім престолі сам милий Господь — 
Головку c клонив, вічейки зжмурив, 
Ручейки зложив, ніжийки стулив — 
Боже, Боже, кровця розілляна! 
Рано, рано церковця втворена, 
Прийшов д ньому святий Петро, святий Павло: 
«Що так сумно, не весело?» 
«Святий Петре, Святий Павле! 
Не питай ти моєї сумности, веселости, 
Вами сю книжечку в ручечки, 
Іди по всім світі — научай повідай!» 
Хто того цаціру вимовить в пятнейку до пістничейка, 
В суботу до схід сонейка, 
А в неділю до службойки, — 
Буде му світлий рай втворений, 
А пекло замкнене на віки віков, амінь! Мат. 111.36.