Приспів
Роки минають, скоро буде вісімнадцять
А я такий який є, не збираюсь міняться
Доки серце б’ється, доки рима в’ється
Шукатиму те, що парадигмою зветься
Зляться хейтери, зі мною вірні друзі
Тяжкі випробування перебороти мусів
Вигадую догми утопічно безглузді
Шукаю парадигму та втрачаю глузд свій

I
Не можна вірити нікому, вимикай свій телик
Настав період параной і раптових істерик
Не користуйся тим що є, вигадуй свій велик
Ніхто не винен в тому, що настав час вчених
Тепер крім грошей став важливий рівень твого айкю
Чи здатен ти на ще щось крім контакта й айсікю
Якщо мажор знай: на таких як ти плюю
Коли дістану зброю не запитуй: “What you do?”
Я знаю сам як жити, тож мене не треба вчити
У свої сімнадцять років правду можу відрізніти
Вмію гарно говорити як наші політики
Тож давно обрав для себе факультет журналістики
Чекай кінця світу чи нових відкритих зірок
Чекай на нову зміну в світі зради і пліток
Чекай що буде далі, хто наступний зробить крок
Мені не байдуже, що там готує нам Бог

Приспів

II
Я впевнений, що ти обрав для себе власну мету
Ти мав великий вибір та отримав долю не ту
Не маєш друзів і знайомих, де подів своє [bad word] 
Тепер відчув свій страх. Наразі більше не крут
Я знаю що ти тут, докази навалом пруть
Чув про твої чорні справи, раджу кинути ту муть
Займися справжнім ділом, адже саме в цьому суть
Одна ціль, безліч мрій – це парадигмою звуть
Звучить парадоксально, істина така банальна
Ідеальний світ створити автентичний нереально
Унікальні всі ми з вами, як нема проблем нагальних
Бо як тільки що до Бога і розмова молитовна
Так я грішний, так я смертний, маю сто дилем буденних
Та не переймаюсь всім цим, бережу свої я нерви
Безкінечний час спливає, мало просторів наземних
Замалий тепер став Всесвіт, я не знаю хто ми й де ми

Приспів