Усяку галузку в Мене, що плоду
не приносить. Він відтинає
(Iв. 15:2).

Я в поле вийшов на світанку, коли ще люд спокійно спав,
На самоті осіннім ранком своє минуле пригадав.
В полоні мрій мені здавалось – я слухав старий передзвін.
Переді мною свідки встали – діла моїх прожитих днів.

Приспів: Як згадаю восени безтурботні дні весни.
Поле моє, нива моя! Чим вона засіяна?

Женці зібрати поспішали свій урожай, своє зерно,
А поруч смужечка лежала та шелестіла бур’яном.
Так боляче на серці стало, що мимоволі плакав я.
“О, Боже мій, – вуста шептали, – Прости! – Це ж
смужечка моя”.

Я вдячний Богові сердечно, що Він в кінці осінніх днів
Мої гріхи, мою безпечність безмірній милості простив.
Я буду ниву засівати зерном добірним, не пустим,
Щоб день великої відплати мене зненацька не настиг.