Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.
 Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.
 Свідомість їх не потрібна нікому й кохання приречене в світі тварин,
 З якого постала Людина, на неї ти так не дивися, вона ще дитина!

 Прийшов листопад і раптом ти зрозумів, що не маєш снів
 З тих пір, як твоя крів отруєна ядом стріл.
 Щоночі тіло твоє вмирає, душа тікає й проникає
 За стіни багатоквартирних домів, у шоці від того, що діється з нами...

 І знов забуває, куди вертає, фізичне тіло собі шукає
 У світі тварин, потоці машин, поганих пісень, сумних очей,
 Картин, від яких псується крів. А може, це просто прийшов листопад,
 А ти ще не звик до природніх змін? А може, тебе вже нема?

 Не треба спішити жити, раптом прокинутися й зрозуміти
 Усе, що ся діє навколо, побачити в новому цвіті
 Стільки ясних очей, красивих людей, пісень, що гукають жити
 Наших дітей у майбутній день, обняти й благословити!..

 Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.
 Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.
 Вони замовкають, поволі зникають, пісні забуваються, люди лишаються
 В стінах багатоквартирних домів, з яких вже ніколи на Світ не вертаються!