Не видя дальше носа, мы жрём из ящика понос
Нас всё заносит когда на пойло нет бабосов. вновь
мёртвым грузом падаем, в 12 новый день встречаем
не с тёплым сладким чаем, а с пивом в потолок втыкаем.
никто не понимает что жизнь быстро тает
и мы забившись в угол слёз матерей не считаем.
дни убиваясь в хлам дерьмом своим мы коротаем
и на предлог жить мирно без проблем мы получаем 
взрывы, махинации, дебильные нотации 
о том как нужно жить и гордится нацией.
пришло ко мне навеки чувство прострации
Пытаешься быть человеком, в обмен трепанация.
Все эти мегаполисы, страховые полисы,
да задолбало всё, вот уехать жить на полюс бы.
Сосать лапу с медведями пожалуй лучше чем синеть,
с братками бля по стопке и о каких-то там централах петь.

Що з нами трапилось, невже всіх підмінили?
А як же людяність, хіба її відмінили?
Не віримо більше в дива, і не читаємо казки
Та іноді за перемоги видаємо поразки

Так вийшло за один день усі посивіли,
Хтось навіть відійшов тихо у своїй квартирі.
Кудись тікає від нас час, не змінюючи звички
За борт кидаючи тих, хто не знайшов відмички.
Питання одвічне, а відповідь глибоко
В душі сховалась, і видала себе ненароком.
Хто знає, що чекає на нас за рогом?
Німа порожнеча, чи може зустріч з Богом?
Не боїмося смерті – нею нас накачали,
У вечірніх новинах її завжди вистачає.
Страта наживо – рейтинг до небес,
Хочеш собі на мобільний – плати за SMS.
Помах крил залізного птаха
Отруїв, усе довкола посипаючи прахом
Одним махом. закрив очі мільйонам,
Яка різниця тепер хто носить корону.