Одного разу, не відразу, 
але може вийти так, що
побачиш ти ще той вечір
там, тоді, коли все починалося
з одного погляду її і огляду через плече.
Два слова потому - і запалало знову,
може, цього разу вийде, може, саме те, 
може, саме та вона?
Надію приміряєш, на неї чекаєш,
і втрачаєш теж її.
Історія проста. Ким би не була вона - 
в цій грі перемагає зазвичай лише один із ста.
Мета - стати одним би із таких...
А сніг із неба падав, все рівняв той сніг...

Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
я чекав, я шукав, я чекав.
Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
я чекав, я шукав, я чекав.

Зима тоді така була, що навіть море змерзло,
і Микола-тесла його би не зігрів.
Вона пішла, не озиралася, не оберталася,
і не повернулася... Лишився спів.
Про те, як, немов чиясь рука
тягне до смітника твій ярлик.
Ти зник. Як звик. 
І звук із перших рук - 
це вітер сказав: "роби, як знаєш, 
ти чуєш? Шукай і відшукаєш"

Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
я чекав, я шукав, я чекав.
Що б я не міняв - все одно не те, біле і пусте,
я чекав, я шукав, я чекав.