Погасли кострища стоянок.
У землю пішли племена.
Забрали в холодні кургани
Сокири, мечі й письмена.
Стьмяніли браслети і гребені,
Розпались намиста разки,
Що їх одягали древні
Смагляві юні жінки.
І келихи срібні і чаші,
Що йшли по кругу колись,
Покрилися порохом часу
І холодом тліну взялись...
Та може, мені здалося –
А час не все переміг.
На чашах тепло збереглося
Тих вуст, що торкалися їх.
І в пута тяжкі клинописні
Закована з давніх-давен,
В степу оживає пісня
Давно занімілих племен.