Ми познайомились з тобою у вагоні метро,
 Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро.
 Мене до тебе притиснули, відвернутись я не міг,
 І ми у позі еротичній були загнані в тупік.
 Інтеліґентний мужчина, український інженер,
 Я від викиду гормонів три зупинки чуть не вмер.
 Зашипіли двері, станція "Хрещатик" –
 І народ почав з вагона, як картопля, випадати.
 Переплетені тілами, виїжджаєм з-під землі
 І відчуваєм, що так просто нам не розійтися, ні.
 І я лечу, як метелик, забігаю в генделик,
 Замовляю нам дві кави збудоражити уяву.

 Приспів:
 Ми цілий день так сиділи, говорили і курили,
 Пахли димом і любов’ю, говорили і курили.
 Потім люди прийшли, і до нас підсіли,
 Ми посунулися трохи, говорили і курили.
 І їли ми пиріжки, томатним соком запили,
 І з червоними вусами говорили і курили.
 Потім трохи помовчали, трохи відпочили,
 Взяли закурили і знов заговорили.

 Коли вечором я сьорбав із пакета бульйон,
 Нагадав собі, що не спитав у тебе телефон.
 Кілька спальних районів, посередині Дніпро,
 Київ – місто невелике, ми зустрінемось в метро.
 І зранку знову ниряю у підземні тунелі,
 І несе мене до тебе ця криклива канітєль,
 І бачу ті самі джинси і той рюкзачок,
 І від радості зжимаю у кишені кулачок.
 Ще чоловік п’ятдесять у вагон забігає,
 Мене розмазує по тобі, ніби маслом коровай,
 І я чекаю в душі на зупинку "Хрещатик",
 Щоби вибратись наверх і навіть пози не міняти.