І  повзе  ліниво  човен,  і  воркоче,  і  бурчить:  
Відки  взявся  я  —  не  знаю;  чим  прийдеться  закінчить  
Хвиля  радісно  плюскоче  та  леститься  до  човна,  
Мов  диття,  цікава,  шепче  і  розпитує  вона:  

Хто  ти,  човне?  Що  шукаєш?  Відки  і  куди  пливеш?  
І  за  чим  туди  шукаєш?  Що  пробув?  Чого  ще  ждеш? 
Біг  мій  вічний  —  тож  не  знаю.  Хвиля  носить,  буря  рве,  
Скали  грозять,  надять-просять  к  собі  береги  мене.  

Що  ж  тут  думать,  що  тужити,  що  питатися  про  ціль!  
Нині  жити,  завтра  гнити,  нині  страх,  а  завтра  біль.  
Кажуть,  що  природа  —  мати держить нас, як їм там тре,  
А  в  кінці  мене  цілого  знов  до  себе  відбере. 

Хто  ти,  човне?  Що  шукаєш?  Відки  і  куди  пливеш?  
І  за  чим  туди  шукаєш?  Що  пробув?  Чого  ще  ждеш? 
Біг  мій  вічний  —  тож  не  знаю.  Хвиля  носить,  буря  рве,  
Скали  грозять,  надять-просять  к  собі  береги  мене.  

Не  один  втонув  тут  човен,  та  не  кождий  же  втонув;  
Хоч  би  й  дев'ять  не  вернуло,  то  десятий  повернув  
А  хто  знає,  може,  в  бурю  іменно  спасешся  ти!  
Може,  іменно  тобі  ся  вдасть  до  цілі  доплисти!